Після тривалої паузи виставка живопису Арсена Савадова «Сон Гулівера» стане ще однією  спробою розібратися,  де проходить межа між людською гординею та зарозумілістю, на що заслуговує наша цивілізація :на лавровий вінок чи осміяння.

Арсен Савадов – художник, з якого починається відлік сучасного українського мистецтва, фігура, значимість якої в історії становлення українського сучасного мистецтва важко переоцінити, він стояв біля витоків українського трансавангарду і концептуалізму, покоління так званої Південноросійської хвилі. Його провокаційні роботи викликають шок, відразу і захоплення водночас. Савадова називали фашистом, сатаністом, при цьому закордонні критики бачать в його творчості не інакше як геніальність і божу іскру. Савадов дає своєму глядачеві скуштувати заборонений плід.

«Сон Гуллівера» − метафора однієї з картин, яка буде представлена ​​на виставці. Вона об’єднує всі образи, відображені на інших полотнах, які могли би бути уві сні казкового персонажа. «Вічне пробудження» −  лейтмотив, який концептуально об’єднує химерну реальність художника занурену летаргічний сон. Творчість Савадова − це вимір, у якому люди заглиблені у ситуативні пропозиції  в передчутті пробудження, але ефемерний простір сну, що засліплює,  повільно перетворюється на реальність, проступаючи на полотнах потоками фарби, що течуть донизу.

Живопис Арсена Савадова змагається з таким фундаментальним поняттям, як час,  він не старіє, не втрачає своєї актуальності.  «Ми всі зникаємо, а сліди наших емоцій залишаються у вигляді образів, закарбованих на живописних полотнах. Все швидко зникає. Залишаються тільки емоції, зафіксовані сни», – каже митець.

Сон Гуливера

Представлена експозиція включає в себе нові роботи, у яких автор переходить до «справжнього живопису», відмовляючись від практики «симуляції» й «ілюзії живопису», але залишається  вірним своєму глибокому, майже інтимному методу побудови алюзій. Такий досвідчений медіум допомагає глядачеві відкрити себе, незважаючи на можливу трагічність такої подорожі: «А раптом там, всередині, нічого немає…».

Савадов переходить межу глибоко особистісного та відвертого, яка раніше була для нього  забороненою зоною. Його фігуратив перетворюється з  майстерно написаного тіла на потужне і емоційне оповідання, вислухавши яке, глядачеві все ж доведеться вирушити в цю небезпечну подорож всередину себе.

P.S. Усі картини мають внутрішні ключі, а усі ключі знаходяться в кишені у Гуллівера.