Проєкт Віктора Сидоренка «Деперсоналізація» був створений у 2007-2008 рр.  Він освоює форми поведінки соціальних мас. Авторська інсталяція у вигляді 12 скульптурних об’єктів – яскравих різнокольорових чоловічих клонів, які вторгаються в повсякденний простір, «мандрують» у натовпі, спостерігають за перехожими в різних районах міста: на вулицях, у парку, на перехрестях доріг, біля адміністративних будівель, викликаючи у людей різноманітні як позитивні, так і негативні реакції своєю «несхожістю» та змішуванням усталених категорій «свій-чужий». За допомогою субверсивної стратегії митець досліджує гостро актуальну в сучасних реаліях проблему ідентифікації ідентичності в динамічному міському та соціальному просторі, а також проблему подальшого співіснування та можливості діалогу. Проте проект свідомо не претендує на реалізацію гуманітарної місії, захист чиїхось суспільних прав та вирішення нагальних проблем маргіналізованих груп. Цей твір є і реакцією на український політичний хаос, і своєрідною «соціальною алегорією» інституту демократичних виборів в українській ситуації. У колективному житті політичний плюралізм точок зору утверджується в суспільній свідомості за допомогою колірних параметрів, що заповнюють простір середовища під час виборів, користуючись послугами знеособлених мобільних агітаційних груп та інших «байдужих» осіб, які, незважаючи на змінивши зовнішню атрибутику, все ще залишаються посттоталітарними людьми в радянських уніфікованих кальсонах, що грають у західні моделі демократії.

Крім того, ідея інтерактивної деперсоналізації та моніторингу свідомості глядача через зіткнення останнього з мистецтвом у позамистецькому просторі акцентується автором через реалізацію супрематичних мотивів Малевича в пластичній формі. Таким чином, послідовна деконструкція міфу про Малевича, який міцно вкорінився в пострадянській свідомості, яскраво ілюструє боротьбу навколо культурних символів, зокрема національності майстра, надаючи йому майже культового статусу як предтечі майже всього, що є зараз. пов’язані з концепцією сучасного мистецтва. На зміну недооцінці його ідей у ​​радянський період приходить розгортання в мистецтві постсупрематичної епопеї, створення нового міфу, який підхоплюється мас-медіа і проникає в систему цінностей соціокультурної маси, без жодного критичного відбору, породжуючи нові різновиди кітчу та всюдисущий рекламний гламур.

Творчість Малевича проникає у свідомість масової аудиторії через тотальний маркетинг як розкручений бренд, і тут відбувається справжня деконструкція Малевича – знищення всесвітньою любов’ю.
Силу глядацької любові до Малевича перевірив проект «Деперсоналізація».

Встановлена ​​на проспекті Малевича, на місці нині неіснуючого будинку, де народився великий митець, інсталяція в перші ж дні зазнала змін через «приватизацію» її складових – постатей, які хотіли «заволодіти» Малевичем.